Естрадний вокал по своєму звучанню знаходиться між академічним (класичним) і народним. Завдання естрадного виконавця - пошук свого власного звуку, своєю оригінальною, характерною, легко впізнаваною манерою співу та сценічного образу.

У естрадному вокалі, на відміну від академічного та народного, важлива виразна дикція, оскільки ключові слова є однією з важливих складових хорошої пісні. По тій же причині, в естрадних піснях набагато частіше зустрічаються важкі для виспівування фрази, що вимагають швидкої зміни дихання, в той час як в академічних і народних піснях, найчастіше, текст у більшою мірою адаптується під музику.

У естрадному вокалі поєднується техніка академічного вокалу, народного співу, а також ряд специфічних прийомів, характерних для естради.

Основна особливість естрадного вокалу полягає в пошуку та формуванні унікального, пізнаваного голосу вокаліста, аналогічно тому, як естрадні інструменталісти шукають "свій" оригінальний звук. У наш час, щоб домогтися конкурентоспроможності, потрібно володіння досить широким діапазоном технічних прийомів. Так само, як сучасного електpогітарісту необхідно вміти значно більше, ніж своєму колезі 50х-60х років. Кожна "фарба" голосу вимагає методичного тренування.

Прийоми, що застосовуються в естрадному вокалі:

Розщеплення

Прийом співу, при якому до чистого звуку примішується певна частка іншого звуку, що нерідко представляє з себе не музичний звук, тобто шум. Один дихальний потік ніби розщіплюється на два. До розщеплення можна віднести деякі прийоми народного співу (наприклад, «горловий спів» народів Азії), а також широко відомі субтон і драйв.

Драйв

Одне з найважливіших в арсеналі рок-вокалістів - прийом розщеплення "драйв" (його підвиди: гроулінг, рев, хриплий голос, дет-вокал і т.д.). Ще яких-небудь десять років тому вважалося, що після використання цього прийому «зв'язки можна просто виплюнути - вони вже більше не знадобляться». Класичні вокалісти вважають його ледь не восьмим смертним гріхом, а педагоги старої школи впевнені, що навчити так співати не можна - це чи є від природи, чи ні.

Субтон

Спів з придихом. Приклади цього прийому можна почути в джазі і поп-музиці, наприклад, у Tony Braxton, Cher або Tanita Tikaram.

Обертонний спів

Також відомий як "горловий спів". Використання розщеплення для виконання обертонів до основного тону дозволяє виспівувати по два звука. Характерно для далекосхідної музики (Тібет, Тува, Монголія та ін).

Гліссандо

Також відомий як "слайд". Плавний перехід з ноти на ноту.

Фальцет

Спів "без опори". Дозволяє розширити діапазон у бік високих нот. Нерідко зустрічається в джазі і поп-музиці.

Йодль

Також відомий як "тірольский спів". Полягає в різкому переході зі співу "на опорі" на фальцет. В сучасній музиці широко використовується такими виконавцями, як Dolores O'Riordan (Cranberries), Alanis Morissette, Billie Myers і багатьма іншими.

З деяких пір одержав поширення так званий "зворотний йодль", що полягає, як неважко здогадатися, в різкому переході з фальцета на "опору". Приклади виконання цього прийому можна знайти, до наприклад, в піснях Linda Perry (4 Non Blondes).

Штробас

Це дуже низькі ноти, які неможливо заспівати нормальним голосом. Звук дуже специфічний, тому в музиці використовується рідко. Наприклад, у Britney Spears - в "Oops, I did it again".

Розмовною манерою співу користуються всі. Народну манеру співу зазвичай називають "білим звуком", "відкритим співом", на противагу округленному прикритому звучанню голосу в академічній манері. Прикривання звуку, яким людина зазвичай від природи не володіє, дає можливість співаку отримати рівний (по тембру та силі звучання) двухоктавний (і більше) діапазон змішаного звучання з плавним переходом від грудної частини діапазону до головного. Хто вміє прикривати, той зуміє і відкрити. Але той, хто співає тільки відкритим звуком, ніколи прикрити не зможе.

На сучасній естраді в основному співають співаки та співачки в напівприкритій манері. При напіприкритому співі положення губ близько до розмовного, але з піднятими м'яким небом. При такому співі збільшується обсяг ротоглоточної порожнини і досягається півтораоктавний діапазон голосу вже не в чистому грудному, а в змішаному звучанні. При цьому помітно збільшується амплітуда вібрато голосу співака, голос перестає бути прямим; тембр стає "насиченішим", барвистим і емоційним. Але у верхньому регістрі при насиченому звучанні з'являється тремчячий тембр, "баранчик" - сигнал про напруженість голосових зв'язок. Прикриття перехідних звуків і головного регістра у академічної постановки голосу призводить до створення захисних механізмів голосового апарата. Ігнорування закритого звуку позбавляє верхні ноти гарного тембру, а також може призвести до передчасного псування голосу.

Часто мимоволі, а часом і свідомо багато наслідують улюбленим естрадним виконавцям, сліпо копіюючи їх манеру співу. Далеко не всім це йде на користь. Народження гарного співочого голосу для одних - щаслива несподіванка, а для інших — довга і копітка праця.

Слово вокал походить від італійського "воче" - голос. Але голос служить тільки інструментом, саме ж мистецтво співу набагато складніше одного звуковедення.Воно малює нам образи, відображає емоційний стан. У співі бере участь не тільки звук, але й осмислене слово. Як кожен спеціаліст озброєний знаннями та певними прийомами, так і співак повинен опанувати вокальною технікою, тобто вільно керувати своїм голосом.